Чому Росія звернула увагу на острів Готланд і чи існує загроза нападу на Швецію? Розглянемо деталі.
У Швеції все більше занепокоєні заявами Росії щодо її готовності до війни з арктичними членами НАТО, щоб "захищати свої інтереси". Тому шведські урядовці "не виключають нападу РФ" на їх територію та збільшують свої військові витрати, зокрема, посилюючи оборону острова Готланд. Однак чи справді до цього може дійти
В останній раз шведи вступали у військові дії проти росіян двісті років тому, коли втратили контроль над Фінляндією, яка стала автономною частиною Російської імперії. Сьогодні, у відповідь на загрозу, що виникла внаслідок повномасштабної війни Росії в Україні, Швеція та Фінляндія прийняли рішення терміново приєднатися до НАТО. Це стало важливим кроком, оскільки вони підписали 5 статтю угоди про колективну безпеку, що означає, що напад на одного з членів Альянсу буде сприйнятий як агресія проти всіх. У свою чергу, Росія, вважаючи, що її доступ до Санкт-Петербурга заблокований країнами НАТО, а Калінінградська область виявилася відрізаною, активно шукає шляхи для зміцнення своїх позицій у Балтійському морі.
Еспресо висвітлить хроніку протистоянь між Швецією та Росією, а також проаналізує ймовірність виникнення нових військових конфліктів у наш час.
Фото: російсько-шведська війна у кінці XVIII ст. - Вікіпедія
Росіяни впродовж своєї історії постійно воювали зі всіма сусідами. Тому не дивно, що історія знає 11 масштабних російсько-шведських воєн.
Ця серія конфліктів між Шведським королівством і Московським князівством, яке згодом стало Російською імперією, тривала від XV до початку XIX століття. Основними причинами більшості з цих воєн були суперечки за вплив у Балтійському регіоні, контроль над важливими портами та землями навколо Фінської затоки, а також прагнення до територіального домінування і задоволення геополітичних амбіцій.
З початку XVII століття Швеція суттєво впливала на регіон Балтики, що відігравало важливу роль у її міжнародній торгівлі. Російська імперія, у свою чергу, також прагнула розширити свої морські порти та отримати безпосередній доступ до Балтійського моря, що стало однією з основних причин численних конфліктів. Багато з цих війн також проходили на територіях сучасної Фінляндії, Естонії, Латвії та частини Карелії, які обидві країни намагалися підпорядкувати собі. Таким чином, у XVII столітті Шведське королівство стало однією з найпотужніших військових сил Європи, і Росія намагалася кинути виклик цьому статусу, прагнучи утвердити себе як сильного гравця на міжнародній арені.
Першим етапом цих тривалих конфліктів вважається війна, що тривала з 1495 по 1497 рік. Це була перша значна військова кампанія між Великим князівством Московським і королівством Швеція. Головною метою був контроль над берегами Фінської затоки. Далі відбулася тривала Лівонська війна (1558-1583) — боротьба за вплив у Лівонії, що охоплює нинішні території Естонії та Латвії, між кількома європейськими державами, серед яких були Московське царство і Швеція. У ході Інґрійської війни (1610-1617) розгорнулася боротьба за Інґрію (район, що відповідає сучасному Санкт-Петербургу), внаслідок якої московити втратили доступ до Балтійського моря. Повернення до цих вод зайняло століття.
Цей процес отримав значну підтримку від царя Петра І, який провів ребрендинг, оголосивши свою державу Російською імперією. Під час тривалої Північної війни (1700-1721) йому вдалося переломити хід подій на свою користь. Для українців ця війна запам’яталася, перш за все, Полтавською битвою 1709 року, коли війська шведського короля Карла ХІІ, з підтримкою козаків гетьмана Івана Мазепи, намагалися завдати поразки армії Петра І. Проте цей план не увінчався успіхом. Завдяки своїм досягненням, Петро І "прорубав вікно у Європу" для Росії, відновивши доступ до Балтійського моря та здобувши контроль над Прибалтикою.
З того часу Російська імперія на тривалий період утвердилася як провідна держава Північної Європи. Проте, війни не припинилися, оскільки російські війська звернули свою увагу на Фінляндію, яка тоді належала Швеції. У середині XVIII століття Росія знову здобула перемогу над Швецією, закріпивши свій вплив на Фінляндію. Шведи не збиралися здаватися: наприкінці XVIII століття король Густав III намагався відновити втрачені землі внаслідок попередніх збройних конфліктів. Однак, незважаючи на зусилля Швеції, війна завершилася без істотних змін у територіальному розподілі.
Остання ж велика війна між Швецією та Росією відбулася у 1808-1809 роках, її ще називають Фінською війною. Спершу росіяни були близькі до поразки, але у підсумку розгромили шведську армію у Фінляндії. Тому шведи змушені були поступитися всією Фінляндією, яка стала атомною частиною Російської імперії. З цього часу шведи полишили свої імперіалістичні плани та остаточно відійшли на другий план у балтійському регіоні.
Протягом майже двох століть Швеція відзначалася політикою збройного нейтралітету, яка була запроваджена після поразки від Росії та завершення Наполеонівських війн. Останньою війною, в якій країна брала активну участь, була війна 1815 року, що призвела до примусового об'єднання з Норвегією (лише на початку ХХ століття Норвегія здобула незалежність). Відтоді Швеція обрала шлях уникнення участі у міжнародних військових конфліктах, зосереджуючи свої зусилля на розвитку внутрішніх справ та веденні дипломатії.
Цікаво, що попри нейтралітет, Швеція активно підтримувала високий рівень оборонної готовності, розвивала сучасну армію і флот для того, щоб запобігти можливим вторгненням. Тобто шведська армія завжди була у пріоритеті.
Швеція, будучи порівняно невеликою країною в Європі, після катастрофічних війн XVII, XVIII та XIX століть усвідомила, що збереження нейтралітету є оптимальним шляхом для захисту своєї суверенності та національної безпеки. Тому шведський народ прагнув уникати залучення до масштабних конфліктів, які могли б поставити під загрозу їхній економічний та політичний розвиток.
Ця стратегія призвела до того, що Швеція уникала приєднання до альянсів, здатних ввести її у військові конфлікти. Наприклад, під час обох світових війн країна підтримувала нейтралітет, водночас взаємодіючи як з антигітлерівською коаліцією, так і з нацистською Німеччиною, щоб забезпечити захист своєї економіки та громадян.
Проте по завершенні холодної війни глобальна ситуація стала менш стабільною, виникло безліч нових викликів. Загрози тероризму, локальні конфлікти та посилення агресії з боку Росії підштовхнули Швецію до переосмислення своєї нейтральної позиції. Це питання стало особливо важливим після анексії Криму Росією в 2014 році та початку бойових дій на Донбасі.
У той час шведські політики та суспільство почали ставити під сумнів, чи достатньо військового нейтралітету для забезпечення захисту від можливих загроз. Крім того, з 1995 року Швеція є членом Європейського Союзу, що також вплинуло на зміни в її зовнішній політиці. Спільна безпека Європи стала важливим елементом шведської стратегії, тому співпраця з військами НАТО розпочалася задовго до офіційного вступу.
Отже, збільшення загроз та необхідність у колективній безпеці спонукали шведський уряд, який довгий час дотримувався нейтралітету, поступово переглянути своє ставлення до вступу в Альянс. Значні зміни відбулися саме в 2022 році після масштабного вторгнення Росії в Україну. Швеція і Фінляндія оголосили про свої наміри приєднатися до НАТО одночасно, що стало знаковим етапом в їх зовнішній політиці. Варто зазначити, що для шведів було важливо, що вони зробили цей крок разом з Фінляндією, адже обидві країни, як і дві століття тому, мають спільного супротивника, і разом захищатися набагато легше, ніж окремо.
Вступ Фінляндії до НАТО відбувся 4 квітня 2023 і сухопутний кордон між країнами НАТО та Росією подвоївся. Рік після, після довшого обгорнення через певну протидію з боку Туреччини, 7 березня 2024 року Швеція стала 32-країною членом Альянсу.
Фото: острів Готланд - гугл карти
Зростаюча напруга між Росією та Швецією в основному зумовлена геостратегічною значущістю Балтійського регіону. Після того, як Швеція приєдналася до НАТО у 2024 році, Москва сприймає цей район як ймовірну зону конфлікту. Історія свідчить, що російська сторона протягом століть прагнула до контролю над Балтійським морем, яке для них має критичне значення для торгівлі, військової безпеки та енергетичних маршрутів.
Цілком зрозуміло, що Швеція, як і інші держави Балтійського регіону та члени НАТО, має серйозні побоювання щодо потенційного вторгнення з боку Росії. Це побоювання особливо підсилюється агресивними діями Москви, зокрема анексією Криму та військовою агресією в Україні.
"Ми завжди дуже підозріло ставилися до російської агресії. Очевидно, після повномасштабного вторгнення в Україну все кардинально змінилося. Ми зараз говоримо, що повинні були усвідомити це ще у 2008 році, а потім у 2014 році. Та у 2022 році це стало цілком зрозумілим. Зараз Росія є визначальною загрозою, якій ми протиставляємо всі наші оборонні можливості", - заявив у червні 2024 року прем'єр-міністра Швеції Ульф Крістерссон.
Міністр оборони Швеції Пол Йонсон висловився ще чіткіше. Нещодавно він підкреслив, що пряма загроза нападу з боку Росії залишається цілком реальною.
"Росія становить загрозу для Швеції, як і для решти країн НАТО. Ми не можемо виключити напад Росії на нашу країну. Ми збільшуємо інвестиції в оборону. За останні чотири роки вони подвоїлися. Це щось абсолютно необхідне, враховуючи десятиліття недоінвестування у збройні сили. Проте хочу підкреслити, що в світі немає жодної країни з 10-мільйонним населенням, яка, як Швеція, здатна самостійно будувати винищувачі та підводні човни", - сказав Пол Йонсон, який раніше відзначив, що шведські громадяни повинні бути готовими до війни.
Керівництво Швеції також неодноразово заявляло, що точкою конфлікту може стати найбільший острів Швеції - Готланд. Адже контроль над ним дозволив би Росії домінувати в Балтійському морі, що мало б катастрофічні наслідки для регіону.
На початку року генерал-лейтенант Карл-Йохан Едстрьом, керівник об'єднаних операцій збройних сил Швеції, наголосив на стратегічному значенні Готланду для колективної оборони НАТО. Він повідомив про наміри зміцнити протиповітряну оборону цього острова в рамках оборонних ініціатив Альянсу. У березні 2024 року прем'єр-міністр Швеції відзначив, що укріплення Готланду є одним з ключових питань для обговорення з партнерами по НАТО, підкресливши готовність Швеції активніше працювати над посиленням обороноздатності острова. Він також визнав, що Готланд наразі перебуває у вразливому становищі з точки зору оборони.
Площа Готланду 3,1 тис. км² (для порівняння, площа Чернівецької області - 8 тис. км²), та його протяжність між крайніми точками 170 км. Береги скелясті, тому він немов природна фортеця посередині Балтійського моря. З кінця XVII століття Готланд майже постійно був під шведською короною, за виключенням кількох років на початку ХІХ століття, коли його захопили росіяни.
Протягом холодної війни Готланд слугував стратегічним опорним пунктом у Балтійському морі, де дислокувалася велика кількість шведських військових. Проте після розпаду Радянського Союзу на початку 90-х острів став демілітаризованим до 2005 року. Це, безумовно, привернуло увагу Кремля, який завжди прагне виявити слабкі місця своїх опонентів. Але після початку російської агресії в Україні шведські збройні сили повернулися на острів у 2016 році, включаючи піхоту з танками та зенітні ракетні системи.
Готланд розташований у безпосередній близькості від російського ексклава Калінінграда, де зосереджено значний військовий потенціал, що включає арсенали та сили у Балтійському морі. Це робить острів важливим стратегічним пунктом для забезпечення східного флангу НАТО у разі можливого військового конфлікту з Росією. У Калінінграді знаходиться не лише потужний Балтійський флот Росії, а й ядерні запаси. Від початку 2016 року, на тлі зростання військової активності Швеції на острові, Росія посилює свою військову присутність у регіоні, нарощуючи арсенал артилерії, реактивних систем залпового вогню та ракет, що можуть досягати Готланду.
Експерти вважають, що у випадку військового конфлікту захоплення Готланда Росією могло б суттєво ускладнити доступ НАТО до країн Балтії. Шведський уряд вважає, що Росія має особливий інтерес до розгортання своїх систем протиповітряної оборони на цьому стратегічному острові. Тому з моменту початку російської агресії проти України, військові навчання НАТО неодноразово проходили із залученням Готланда як ключового елемента сценаріїв.
Як зазначив у 2017 році екскомандувач збройних сил США в Європі Бен Ходжес, для Альянсу немає більш важливого стратегічного об'єкта, ніж острів Готланд. Сьогодні Готланд стає ключовим місцем, куди шведський уряд інвестує значні кошти для посилення своєї обороноздатності, зокрема, розвиваючи військовий полігон та нові портові потужності. Крім того, на острів поступово прибувають додаткові підрозділи НАТО, адже ніхто не сумнівається, що в разі конфлікту з Росією Готланд стане першочерговою мішенню для агресії.
У Швеції вважають, що нинішня поведінка Росії є непередбачуваною, тому країна активно готується до різноманітних варіантів розвитку подій. Усі ці стратегії зосереджені навколо острова Готланд, який відіграє ключову роль у їхніх планах.
"Я переконаний, що Путін має намір звернути увагу на Готланд. Його мета – забезпечити контроль над Балтійським морем. Якщо Росія зможе захопити цю територію та заблокувати Балтійське море, це суттєво вплине на наше життя – як у Швеції, так і в інших країнах, що оточують Балтійське море. Ми повинні запобігти цьому. Балтійське море не повинно перетворитися на поле для ігор Путіна, де він може залякувати членів НАТО", – підкреслив у травні головнокомандувач збройними силами Швеції Мікаель Біден.
Ці висловлювання прозвучали у відповідь на ініціативу Міністерства оборони Російської Федерації щодо зміни та розширення територіальних вод Росії в Балтійському морі. Незважаючи на те, що згодом російська сторона заперечила свої попередні заяви, стверджуючи, що не має наміру порушувати міжнародні норми для визначення своїх кордонів у цьому регіоні, усім відомо, наскільки серйозними є їхні слова.
Крім того, Міністерство оборони Росії та вищі політичні діячі неодноразово висловлювали звинувачення на адресу НАТО, а тепер і Швеції, в створенні загрози для стабільності даного регіону. Вони підкреслюють, що розгортання додаткових військових сил на Готланді може призвести до "значної ескалації". Російські чиновники постійно заявляють, що будь-які спроби посилення військової присутності НАТО в цій частині світу сприймаються як "безпосередня загроза для безпеки Росії".
У вересні міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров оголосив, що країна повністю підготувалася у військовій, політичній та технологічній сферах для захисту своїх інтересів в Арктиці на випадок конфлікту з НАТО.
За прогнозами експертів, можливе подальше нарощування російської військової присутності в Калінінградській області, що розташована поблизу Готланду. Однак чи наважиться диктатор Путін розпочати пряму війну з НАТО? Якби зараз був 2014 рік - така реальність цілком могла б статися. Бо тоді Готланд був демілітаризованій, а Швеція - поза НАТО. Зараз же це не проста задача для російської армії, особливо в умовах, коли росіяни застрягли в масштабному театрі війни в Україні.
З іншої сторони, війна часто аналізується через призму втрат і вигод. Контроль над Балтійським морем є важливою метою для путінського режиму, який постійно вбачає у всьому вигадані загрози та відновлює свою імперську політику з метою розширення сфери впливу. Крім того, для Росії критично важливо, щоб їхній "тіньовий флот", який обходить західні санкції, мав більше можливостей для маневрування. Якщо Росії вдалося б захопити острів Готланд, це суттєво полегшило б її військові та торгові операції в Балтійському морі. Проте, швидкі дії Швеції щодо приєднання до НАТО з кожним днем роблять амбіції російського режиму все менш реалістичними.
Отже, Москва продовжує застосовувати свої звичні методи - провокації та демонстрацію сили. У відповідь на це Альянс підсилює свою військову присутність у Балтійському регіоні, а шведські збройні сили відновлюють оборонні позиції на острові Готланд, що ускладнює можливі спроби Росії розширити свої впливи. Таким чином, прагнення Росії зустрічаються з рішучими заходами з боку західних держав, чого, на жаль, бракувало в ситуації з Україною.
