Если кредитор уже осуществил взыскание на активы должника для реализации своих требований, то механизм фраудаторной сделки не может быть применен - таково мнение КГС ВС.

Цель оспаривания фраудаторной сделки достигается для того, чтобы кредитор мог удовлетворить свое право требования, то есть, чтобы произошло погашение долга должником. Если кредитор уже обратил взыскание на имущество для удовлетворения своего права требования и погашения долга должника, то конструкция фраудаторной сделки не применима.

Такой правовой вывод сделал Верховный Суд в составе коллегии судей Второй судебной палаты Кассационного гражданского суда.

Між банківською установою та відповідачем було підписано угоду про кредитування, для забезпечення якої було оформлено договір застави автомобіля. Внаслідок укладення договору факторингу, вимога щодо кредиту була передана позивачу.

Суд ухвалив рішення на користь позивача, зобов'язавши відповідача сплатити заборгованість за кредитом. У рамках виконавчого провадження були організовані електронні торги, в результаті яких примусово було вилучено земельну ділянку, що належала боржнику. Тим часом позивач дізнався, що відповідач раніше передав у власність іншим особам земельні ділянки за допомогою договору дарування. Позивач вважає, що ці договори мали на меті уникнення виконання зобов'язань за кредитним договором.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач, коли безкоштовно передавав своїй тещі дві земельні ділянки, точно усвідомлював наявність кредитного договору, невиконані зобов'язання за яким і можливі правові наслідки їх невиконання. Тому існують достатні підстави вважати, що сторони уклали оспорювані угоди з наміром вивести майно з власності відповідача.

Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначивши таке.

КЦС ВС неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.

Недійсність фраудаторної угоди в позаконкурсному оспорюванні повинна забезпечувати захист інтересів кредитора (кредиторів) шляхом "доступу до активів боржника", навіть якщо ці активи знаходяться у володінні третіх осіб.

Таким чином, основною метою оскарження фраудаторного правочину поза конкурсом є надання можливості кредитору реалізувати своє право на вимогу, що, в свою чергу, забезпечує погашення заборгованості з боку боржника. Варто зазначити, що якщо кредитор вже здійснив стягнення на активи для задоволення своїх вимог і погашення боргу, то механізм фраудаторного правочину в такому випадку не може бути використаний.

Апеляційний суд, підтримавши рішення суду першої інстанції, не взяв до уваги, що сторони в справі вказували на факт реалізації спірних земельних ділянок на користь позивача (кредитора). Крім того, суд не перевірив, чи кредитор ініціював стягнення на майно для задоволення своїх вимог та покриття боргу з боку боржника. В результаті цього не було з'ясовано, чи є застосування конструкції фраудаторного правочину в даному випадку доцільним.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

З текстом постанови Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 504/112/22 (провадження № 61-1582св23) можна ознайомитися, перейшовши за наведеним посиланням.