Протягом двох місяців в Донеччині припинили свою діяльність шість судів, повідомив голова Верховного Суду щодо функціонування судової системи в умовах війни. 7 листопада 2024 року

Будівля Господарського суду Харківської області після обстрілу 28 жовтня 2024 року. Фото: facebook/supremecourt.ua

"Вищий суд висловив визначену точку зору."

Після початку масштабного вторгнення багато чоловіків звернулися до судів, щоб захистити своє право на одноосібне виховання дітей. Вони намагаються отримати відповідний статус, який дозволить їм отримати відстрочку від мобілізації. Яка ж кількість таких справ у судах і яка позиція Верховного суду з цього питання?

Наскільки мені відомо, подібних випадків не багато.

Отже, медіа можуть перебільшувати? Адже є чимало видань, які орієнтуються на юридичну спільноту і активно висвітлюють подібні позови.

Правильно, можна взяти із тисячі випадків один і він дійсно буде помітний. Тим більше, це неприємна історія і для суду. Бо заведено і розслідується кримінальне провадження по одному з судів Одеської області, де якраз було озвучено медіа. Хоча тут треба говорити і про презумпцію невинуватості, справа ще не завершена, але принаймні підозра якраз була в тому, що суд постановляв такі рішення і, за їх припущенням, не завжди обґрунтовані і в великій кількості. Безперечно, з цим треба розбиратися в правовому полі - спочатку слідству, а потім суду.

Якщо ми розглядаємо це явище в загальному, варто проаналізувати його передумови. Закон про мобілізацію дійсно визначає певні категорії осіб, які можуть отримати відстрочку. Однією з таких категорій є особи (це можуть бути як чоловіки, так і жінки, не обов'язково батьки), які самостійно виховують і утримують дитину. Додатково існує урядова постанова, що уточнює, що для отримання відстрочки потрібно надати до ТЦК рішення суду, яке підтверджує факт самостійного утримання та виховання дитини. Таким чином, якщо особа підлягає призову, і ситуація відповідає вимогам, необхідно подати судове рішення. Хоча практика у цій сфері була обмеженою, однак на рівні країни з'явилися випадки, і один з них дійшов до Верховного суду, який навіть передав справу на розгляд Великої Палати. Перед судами виникло питання: чи повинні ці справи розглядатися в рамках позовного провадження, чи, як вказує уряд, в порядку встановлення факту. Я усвідомлюю, що це юридичні нюанси, але важливо їх зрозуміти. Встановлення факту в суді, по суті, не передбачає наявності відповідача, і незрозуміло, до кого адресовані претензії. У даній справі ТЦК було залучено як зацікавлену сторону, хоча його роль не зовсім відповідала цьому формату. Постало питання: де ж інші особи, такі як чоловік чи дружина, які за законом також мають обов'язки утримувати та виховувати дитину? Чи не виходить так, що ми звільняємо їх від відповідальності? Ситуація ускладнюється, якщо, наприклад, дружина опинилася на тимчасово окупованій території або виїхала за кордон. Але якщо вона перебуває за межами України, то чому не намагається допомогти чи забрати дитину? Ці питання викликали жваві дискусії, але ми розуміли, що їх потрібно вирішити в найкоротші терміни. І, врешті-решт, Велика Палата Верховного суду ухвалила своє рішення.

Але давайте нагадаємо фабулу, про яку справу йдеться. Це події 22-го року, що нібито в лютому 2022-го дружина виїхала, дитина залишилася з батьком, і батько вирішив, що йому треба, як там перелічено, субсидії, ще щось отримувати, і відстрочку від мобілізації. Тому він звернувся в суд, а перед тим вони ще встигли з дружиною розлучитись. І яке рішення Великої Палати ВСУ, що має тут суд встановлювати, чи не має?

Велика Палата ухвалила своє рішення. Перші дві інстанції відмовили заявнику у встановленні факту. Чому так сталося? По-перше, він не зміг довести, що виховує дитину самостійно. По-друге, залишалася незрозумілою позиція його дружини, яка не брала участі в процесі. Ця справа була досить цікавою, адже до неї було залучено навіть ТЦК. Відповідно до закону, всі такі справи мають розглядатися в контексті відсутності спору про право. Однак у цьому випадку йшлося про очевидний спір: чи має особа право на відстрочку від мобілізації. Мені здається, що формулювання в постанові уряду не зовсім коректні. Хоча, можливо, і йшлося про те, що певний факт має бути встановлений, але це має розглядатися в рамках позовного провадження, де необхідно враховувати думки родичів, органу опіки та піклування, свідків і сусідів. Позиція ТЦК є важливою, особливо у спорах про право. Наразі рішення було скасовано, з підкресленням, що його слід розглядати в позовному порядку, і всі ці моменти мають бути ретельно вивчені. Це, на мою думку, є стримуючим фактором для можливих зловживань. Верховний Суд чітко висловив свою позицію. Ми розуміємо, що повністю виключити такі ситуації неможливо, оскільки держава, відповідно до закону і постанови, передбачає їх існування.

І вони є насправді. Але як не допустити зловживань?

Ця позиція Великої Палати Верховного Суду підкреслює, що, по-перше, позовні вимоги повинні бути чітко визначеними. Слід ретельно вислухати всі сторони та дослідити їх аргументи, перш ніж приймати остаточне рішення – так чи ні.

Отже, тепер не виникатиме ситуації, коли чоловік звертається до ТЦК з готовою довідкою? Це те, про що йдеться?

Але якби була наявна довідка з чітким судовим рішенням. Проте це рішення стосується саме тих фактів, які були розглянуті в спрощеному порядку, де, по суті, не було нікого, хто б заперечував, і просто прийшов із заявою про свої правовідносини. Знаєте, це раніше досить часто траплялося. Наприклад, коли йдеться про факт наявності певного документа. Хоча на перший погляд і не було відповідачів, сам факт може мати суттєві юридичні наслідки. Адже цей документ можна використати для подачі кудись або отримання чогось на його основі.

Індивідуальні погляди та зміна раніше зайнятих позицій.

Я усвідомлюю, що судді Великої Палати висловили різні погляди, написавши 8 окремих думок. Тому у мене є два запитання. Чи можливе в майбутньому, що Велика Палата перегляне своє рішення? І на вашу думку, хто та що повинні зробити, щоб забезпечити правову визначеність для громадян, які можуть зіткнутися з перспективою мобілізації?

Ви підняли надзвичайно важливу тему – питання відходу від раніше встановлених позицій. Не всі усвідомлюють, що це серйозний інструмент, який потребує обережного використання. Я говорю про те, що в умовах однієї й тієї ж законодавчої бази, якщо ми вже напрацювали певну практику, важливо дотримуватися її. Що ж впливає на ці зміни? У нас судді Великої Палати призначаються з Касаційних судів, і після трирічного терміну вони можуть бути переобрані чи змінені, але не більше ніж на два строки. Зміна складу суддів може призводити до змін у позиціях, що, в свою чергу, викликає часті відходи від попередніх рішень. Однак, важливо зрозуміти, що рішення, ухвалені нашими попередниками, які закріпили певну позицію, мають велике значення для єдності та стабільності судової практики, і їх слід дотримуватись. Зміни в практиці бажано здійснювати на підставі законодавчих ініціатив. Тим не менш, ми не можемо ігнорувати, що рішення Європейського суду визнають необхідність гнучкості, адже правова система є динамічною.

І Велика Палата має такі приклади?

Так, звичайно. Однак, повертаючись до обговорюваної ситуації, варто зазначити, що окремі думки суддів не були викликані принциповою незгодою з нашою позицією. По-перше, ми виходимо з принципу добропорядності, вважаючи, що всі учасники процесу повинні чесно користуватися своїми правами і уникати зловживань. Власне, обговорення стосувалося механізмів, оскільки судді усвідомлювали можливі наслідки в контексті фактичного провадження. Я вже зазначав, що у цій справі були залучені представники ТЦК, проведена перевірка і оцінка ситуації з розлученням, в результаті чого також було відмовлено в підтвердженні зазначеного факту. Отже, основна дискусія стосувалася правового механізму.

Станіслав Кравченко у студії Українського Радіо

"Протягом цих років ми здобули досвід і тепер інтерпретуємо все на благо людини."

Правозахисники акцентують увагу на відсутності єдності в судовій практиці щодо визнання або невизнання документів, виданих на тимчасово окупованих територіях. Закон передбачає, що українська держава повинна визнавати документи, що стосуються народження, смерті, шлюбу та його розірвання, згідно з певним порядком. Однак існують дві суттєві проблеми: по-перше, суди іноді приймають та розглядають ці документи, а іноді — ні. По-друге, правозахисників обурює те, що закон не звільняє громадян від сплати судового збору у таких справах, хоча практика тут також варіюється.

Я пам’ятаю події 2014 року, коли почалися агресивні дії, що фактично призвели до війни. Необхідно називати речі своїми іменами, хоча цю ситуацію чомусь називають гібридною, щоб ми заплуталися в правових аспектах. Я займаюся кримінальним провадженням, і для мене важливо, щоб особа знала про його перебіг. Однак вийшло так, що ця людина опинилася в слідчому ізоляторі в Донецьку, який на той час був фактично під окупацією. Проте існувала якась форма комунікації, і я отримав на електронну пошту документ. Перший – розписка, що особа в курсі справи, а другий – супровідний лист з гербом держави, яку я не можу визнати (ДНР і двоголовий орел). Як вчинити в такій ситуації? Чи можу я офіційно це прийняти? Як правильно оцінити? З одного боку, є питання прав людини, а з іншого – я ніколи не визнаю цей орган. Це вимагає серйозного вибору та оцінки ситуації. Далі, пам'ятаєте резонанс навколо судового рішення в Полтавській області? Там суд використав документи, які посилалися на рішення РФ, і це викликало неоднозначну реакцію, адже підняло питання про визнання України. Також була ситуація з Кримом, коли виникали провокації: "заберіть особу, яку ви просили на екстрадицію, але зробіть це з Сімферополя". Проблема залишилася, і навіть погіршилася. Тому важливо бути обережними в таких питаннях.

Що стосується наведених вами прикладів, то за ці роки ми вже здобули певний досвід та почали діяти на користь людини. Це особливо стосується переміщених осіб у питаннях встановлення фактів народження та смерті, де ми орієнтуємося на захист прав людини. Я впевнений, що така практика існує в судах. Адже тут йдеться про права та інтереси особи, а також про права новонародженої дитини і всі інші пов'язані правовідносини. Якщо особа є громадянином України і перебуває на нашій території, ми маємо обов'язок її захищати. У випадках, коли існують різні думки серед суддів, правозахисники знають, як діяти. На відміну від кодексів, які діяли до реформ 2016 і 2017 років, коли я працював у вищих касаційних судах, ми стикалися з серйозними проблемами через відсутність механізмів для забезпечення єдності судової практики. Ми відмовились від старих постанов пленуму Верховного суду, але нові так і не були створені. Наразі такі механізми вже існують. У Касаційному суді, зокрема, ми маємо велику палату, але не завжди це обов'язково. Позицію можна сформувати й під час звичайного розгляду колегії. Є механізм об'єднаних палат, палатних рішень, а також Велика Палата Верховного суду. Це означає, що коли суд стикається з проблемою і помічає, що раніше вже була сформована позиція, яка йому не до вподоби, він може внести мотивовану постанову на розгляд об'єднаної палати. У кожному суді є по 3 або 4 палати, які делегують своїх представників до цього органу, а голова Касаційного суду є членом за посадою. Це вже 7 або 9 осіб, а не просто трійка або п’ятірка. Вони приймають рішення, яке є обов'язковим для суддів касації та нижчих інстанцій. Якщо ж є незгода з таким рішенням, то справа передається на розгляд Великої Палати, де вже 21 суддя. І якщо позиція сформована, то всім суддям слід її дотримуватись. У випадках судових помилок або невідповідностей із законом існує можливість апеляції та касації. Також можна підняти питання про неправильне стягнення судового збору і його повернення. Але якщо ми стикаємося з бар’єром чи відмовою, тоді потрібно дослідити, як ситуація регулюється у законодавстві.

"Лише за період вересня-жовтня нам довелося призупинити діяльність шести судів."

На ваш погляд, як дають собі раду суди, судді, судова система в умовах широкомасштабної війни? Як вони працюють і наскільки справляються?

Я надзвичайно пишаюсь і судами, і суддями. Дуже важко, дуже складно. Наприклад, тільки за вересень-жовтень ми змушені були зупинити роботу 6 судів, це 6 районів Донецької області. Тому що є вже і територія захоплена, а лінія фронту наблизилась настільки, що перебувати там просто не можна ні суддям, ні працівникам апарату. Зараз існує такий механізм, за поданням голови Верховного суду, Вища рада правосуддя може змінити підсудність. І в даному випадку ми позмінювали підсудність справ на суди Дніпропетровщини. Це для них дуже велике навантаження. Справляємося, але дуже важко. Перш за все - кадровий голод, у цих умовах працювати надзвичайно складно. Для виконання будь-яких завдань повинні бути відповідні ресурси, а саме основне - людський фактор. І якраз з питанням наповнення суддів, особливо в апеляціях, є проблеми.

Ви говорите про суддів або також про судовий апарат?

Суддів. Апарат теж, там невелика заробітна плата, йде змінюваність кадрів і ця проблема є. Але перш за все суддів. Щоб ви зрозуміли, на минулому тижні Європейський суд з прав людини організовував у Києві захід, на якому я зустрівся із заступниками з кримінальних справ Одеси. А Одеса - завжди складний кримінальний регіон, і там 2 судді, які розглядає кримінальні справи. Хоча за штатом їх там повинно бути мінімум 30-40.