Пйотр М. Маєвський. "Коли вибухне війна? 1938. Огляд кризи". Фрагмент.

Фотографія: "Місцева спадщина"

15 вересня, четвер, Оберзальцберґ

Ось варіант унікалізованого тексту: Гірська резиденція Адольфа Гітлера під назвою "Берґгоф".

Сучасний двомоторний літак "Локхід Електра" авіакомпанії "Брітіш Ейрлайнз" злетів з лондонського аеропорту Гестон о 8:30 ранку. На борту, окрім трьох членів екіпажу та Невіла Чемберлена, перебували також радник прем'єр-міністра Горас Вілсон та Вільям Стренґ, високопоставлений чиновник Міністерства закордонних справ. Приблизно через чотири години літак приземлився в Обервізенфельді поблизу Мюнхена. Першим з літака вийшов прем'єр-міністр Великої Британії. "Я добре переніс політ, хоча частину шляху супроводжувала погана погода", — привітно сказав він фон Ріббентропу, який зустрічав його, хоча насправді глибоко ненавидів німецького міністра. Чемберлен володів рідкісною політичною здатністю чітко розмежовувати свої дії та справжні почуття.

Через складні погодні умови, всупереч початковим планам, які передбачали переліт аж до Берхтесґадена, вони продовжили шлях на спеціальному потязі, що надіслав фюрер. За вікнами вагона-ресторану, де гостям подавали їжу, постійно рухалися військові транспорти. Солдати в тільки-но пошитих уніформах барви фельдґрау і залізничні платформи, наїжачені артилерійськими стволами, не дозволяли забути, що Європа стоїть на порозі війни.

Останній відтинок траси -- звивисті альпійські шляхи між Берхтесґаденом і Оберзальцберґом -- англійці подолали на авто під рясним дощем і в тумані, що спускався з гірських вершин. Попри похмуру ауру, Чемберлен не мав відчуття, що прямує до Каносси. Він їхав із благословення уряду та лідерів опозиції. Його поїздку схвалили громадська думка й уряди домініонів. (Австралія, Канада, Нова Зеландія та Південно-Африканський Союз вже чітко дали зрозуміти, що не братимуть участі в майбутньому європейському конфлікті.)

Керівник британського уряду також твердо вірив у правильність своїх дій. Незважаючи на думку чехів, він не був слабким чи покірним, а навпаки, рішучим та послідовним. Він не належав до тих політиків, які поступаються навіть на дюйм, якщо вважають свої дії правильними. Проблема полягала не в тому, що Чемберлен прагнув уникнути війни за будь-яку ціну; йшлося про те, що він був готовий досягти цього коштом Чехословаччини. Він намагався запобігти черговій світовій катастрофі, яка могла б статися будь-якої миті лише через те, що в далекій Центральній Європі, де Велика Британія практично не мала прямих інтересів, одна нація відмовляла трьом мільйонам людей іншої національності у праві на самовизначення. Прем'єр-міністр не брав участі у Великій війні, але, як і кожен дорослий англієць, усвідомлював страшну ціну, яку його країна заплатила за перемогу. Його не переконували аргументи про непорушність вікових кордонів. Якщо Лондон міг погодитися на відокремлення ірландців, чому чехи не повинні зробити те ж саме з судетськими німцями?

Були й інші, до болю прагматичні міркування. Чемберлен вважав, що його країна абсолютно не готова до війни. Він сам сприяв цьому, оскільки протягом багатьох років, обіймаючи посаду міністра фінансів, послідовно виступав проти збільшення військових витрат, але факт залишався фактом. Тим часом розвідка щомісяця надавала все більш песимістичні звіти про зростаючу міць німецької армії. Секретні рапорти, що надходили на Даунінг-стріт, 10, особливо попереджали про руйнівну силу люфтваффе. За даними розвідки, лише в одному Лондоні вже в перший тиждень війни під час бомбардувань могли загинути до 150 тисяч людей. У той час програма розширення авіації, яку прем'єр-міністр вирішив реалізувати після аншлюсу, була ще на початковій стадії.

До всіх негараздів додавалося ще й те, що дружня до гітлерівців Італія рано чи пізно прийде на допомогу Райху. У такій ситуації, холоднокровно розраховував Чемберлен, на Британію та Францію чекає, у кращому випадку, нова затяжна і руйнівна війна. Хто знає, чим вона завершиться і чи зможуть чехи втримати Судети? А якщо зможуть, то чи варто ризикувати через них глобальним конфліктом?

Коли мерседес із британським прем'єр-міністром нарешті прибув до Оберзальцберґа, фюрер уже чекав свого гостя біля підніжжя сходів, що вели до резиденції. Цього разу, на відміну від зустрічі 11 місяців тому з лордом Галіфаксом, Гітлер був одягнений не у смокінг, а в коричневу партійну уніформу з червоною пов'язкою зі свастикою на рукаві. Чемберленові вираз його обличчя здався "радше неприємним", а вся його особа -- пересічною. "Ти б не виділила його в натовпі, -- писав він пізніше своїй сестрі, -- і сплутала б його із салонним маляром, яким він колись був".

Голова британського уряду, як завжди, був одягнений у темний костюм-трійку та плащ, з-під якого визирав високий, жорсткий комір, що вийшов з моди принаймні два десятиліття тому, і який у Німеччині часто називали Vatermörder, або "вбивця батька". У його руці були парасоля та капелюх. Як завжди, Чемберлен виглядав суворим і неприступним. Піднімаючись разом сходами серед строю есесівців, вони створювали символічну картину зустрічі консерватизму XIX століття з тоталітаризмом XX століття.

Німці зустріли англійських гостей у так званій великій залі, вражаючому приміщенні з дерев’яною кесонною стелею, кам’яним каміном і великим вікном з видом на хмарні Альпи. Це місце нагадувало своєрідне поєднання гірського притулку та невдалої імітації ренесансного замку. Чемберлен, пуританин за характером, з обуренням відзначив, що над ним на стіні висить картина з оголеною жінкою. Гітлер видався йому радше сором’язливим. Спроба англійця зав’язати невимушену бесіду зазнала невдачі.

— Я не раз чув про цю кімнату, але вона виявилася набагато просторішою, ніж я уявляв, — розпочав бесіду прем'єр-міністр.

-- Але ж в Англії у вас також великі покої, -- не надто приязно відповів помітно напружений диктатор.

-- Тож неодмінно завітайте до нас, щоб побачити ці чудеса на власні очі, -- ввічливо запросив гість.

-- Мене б неодмінно зустріли ворожими протестами, -- тихо сказав Гітлер.

-- Ну що ж, можливо, було би розсудливо вибрати слушний момент, -- Чемберленові, мабуть, вдалося трохи пом'якшити атмосферу, бо на обличчі німецького диктатора промайнула посміхнена гримаса.

Обидва політики явно прагнули якнайшвидше перейти до справи. Вони тільки-но допили чай, коли британський прем'єр-міністр урвав куртуазні обміни люб'язностями та запропонував поговорити тет-а-тет. Диктатор погодився, але за умови, що їх супроводжуватиме доктор Шмідт. Без нього вони не змогли б порозумітися: Гітлер не знав жодної іноземної мови, а британський прем'єр, хоч і не володів німецькою, не привіз із собою перекладача.

Чемберлен, мабуть, відчув полегшення, коли зміг позбутися голови німецької дипломатії. Розмови з фон Ріббентропом завжди його дратували. "Він такий дурний, поверховий, егоцентричний і самовдоволений, настільки позбавлений інтелектуального потенціалу, що, здається, ніколи не сприймає того, що йому кажуть", — поділився Чемберлен зі своєю сестрою враженням про фон Ріббентропа. Ображений міністр закордонних справ Третього Райху злісно спостерігав, як два лідери піднімалися сходами до кабінету диктатора на другому поверсі. Англієць зауважив, що в коридорі з'явилося ще більше картин з оголеною натурою, але кімната, де вони мали вести переговори, була спартанською: піч, диван, три крісла і столик з двома пляшками мінеральної води. Однак, фюрер не запропонував своєму гостю жодного напою протягом трьох годин розмови.

Щойно вони залишилися наодинці, Чемберлен висунув пропозицію:

-- Я з радістю поспілкувався б відверто, щоб зрозуміти, які в нас позиції.

Він хотів відкласти чехословацьке питання до наступного дня, а поки що загалом обмінятися думками. Однак Гітлер не збирався чекати.

-- Найкраще буде, якщо ми приступимо негайно, -- сказав він. -- Уже загинуло 300 судетських німців, і ще більше людей отримали поранення.

Гітлер значно перебільшив кількість жертв нещодавніх заворушень у Чехословаччині, які він сам ініціював, завищивши їх приблизно у двадцять разів.

-- Добре. Тож продовжуйте, будь ласка, -- без особливого завзяття відгукнувся британець.

Гітлер розпочав тривалу промову про себе, Німеччину та націонал-соціалізм. Він підкреслював, що не є диктатором і не захопив владу силою, а відображає волю народу та відстоює його інтереси. З юних років він був одержимий ідеєю єдності Німеччини, проте не прагне захопити всі території, де проживають німці. Він досяг угод щодо кордонів із Польщею та Францією, а також надав гарантії Бельгії та Нідерландам. Навіть Клайпеду не вважає проблемою, якщо литовці будуть поважати її статус. Шмідт, який виступав у ролі перекладача, зазначив, що з кожним реченням фюрер дедалі більше розпалювався, наче на партійному з'їзді.

Чемберлен зберігав незворушний вираз обличчя, слухаючи. Однак, він пожвавився, коли Гітлер натякнув на можливість розірвання морської угоди, оскільки Велика Британія розглядала варіант підтримки Чехословаччини.

-- Чи плануєте Ви, фюрере, розірвати угоду перед початком війни? -- запитав він з діловитим виразом.

-- Було б справедливіше, якщо одна сторона загрожує іншій війною, -- визнав диктатор.

Британець намагався роз'яснити йому відмінність між погрозою та попередженням, але Гітлер цього не зрозумів. Чемберлен вирішив не витрачати час на безплідні суперечки. Він не подолав пів Європи, щоб занурюватися в подібні дрібниці.

Тепер Гітлер зосередив свою увагу на Чехословаччині. Він рішуче налаштований повернути трьох мільйонів місцевих німців до Райху, навіть якщо це потребуватиме війни. Цю ідею він озвучував неодноразово. Йому сорок дев'ять років, і якщо Німеччина, навіть проти її волі, буде втягнута у світовий конфлікт через Чехословаччину, він хоче, щоб це сталося якнайшвидше, поки він ще в повній силі. Англієць перервав його:

-- Будь ласка, зачекайте хвилинку; є одне питання, яке потребує прояснення, і я поясню, чому це важливо. Ви стверджуєте, що три мільйони судетських німців повинні увійти до складу Райху. Чи це задовольнить Ваші вимоги, і чи більше Ви нічого не будете прагнути? Я запитую, оскільки багато людей вважають, що Ваші наміри полягають у розчленуванні Чехословаччини.

Диктатор відповів різкою промовою. Завжди прихильник расової одноманітності, він категорично відмовляється від присутності чехів у Райху, вимагаючи лише судетських німців. Водночас він підкреслив, що, з його слів, Чехословаччина не повинна залишатися загрозою для Німеччини, і тому їй доведеться розірвати союз із Радянським Союзом.

- А якщо уявити, що це станеться... - запитував британець. - Це вирішить Ваші труднощі?

Гітлер майстерно уникнув прямої відповіді. Замість цього він виступив із промовою про поляків, угорців, українців та словаків, які проживають у Чехословаччині, стверджуючи, що вони, ймовірно, прагнуть звільнитися від чеського панування.

-- Те, що залишиться, буде таким незначним, що я не стану цим перейматися, -- підсумував він із явною неповагою до чехів.

Чемберлен скористався цією нагодою, щоб взяти ініціативу у свої руки.

-- Зрозуміло, Ви досить ясно виклали свою точку зору. Дозвольте я її повторю, щоб переконатися, що правильно Вас зрозумів.

Коли британський прем'єр-міністр вдруге згадав тему союзів, диктатор не стримався й перервав його. Він наголосив, що Чехословаччина все одно розпадеться, оскільки інші національні групи наслідуватимуть приклад судетських німців. При цьому він не втримався від зловтіхи. Як демократичні держави можуть протистояти праву на самовизначення, якщо самі ж його і винайшли?

Чемберлен проігнорував цю зачіпку.

Як людина з практичним підходом, не маючи упереджень щодо теоретичних основ сецесії, я все ж бачу значні практичні труднощі, пов'язані з відокремленням судетських німців, -- зазначив він. -- Мова йде про визначення кордону на територіях зі змішаним проживанням чехів і німців, -- додав він.

Ні про які труднощі Гітлер навіть чути не хотів; землі, населені здебільшого німцями, просто мають бути передані Райхові, оголосив він. У ньому наростала агресивність.

-- Я хочу поговорити про конкретику. Були вбиті триста судетських німців, і так не може довше тривати! Це питання необхідно негайно розв'язати! Я рішуче налаштований його розв'язати. Мені байдуже, почнеться війна чи ні! Я налаштований розв'язати його якомога швидше. Я готовий радше ризикнути війною, ніж дозволити цьому затягнутися!

Британський прем'єр-міністр висловився про важливість утримання від застосування сили, однак це лише роздратувало фюрера.

-- Хто говорить про насильство? Насильство застосовує гер Бенеш проти моїх земляків у Судетах! -- вигукнув він. -- Це не я, а гер Бенеш оголосив мобілізацію в травні! -- продовжував він з напруженням. -- Я більше не буду благати. Вирішу це питання самостійно і якнайшвидше, незалежно від обставин! -- зловісно заявив він.

Перекладач, який став свідком диктаторського гніву, запам'ятав, що за вікном, як у банальній мелодрамі, бушувала гірська буря, а вітер завивав похмуро. Гітлер повністю втратив контроль. Він звинувачував чехів у жорстокості та боягузтві, висміював їх як незначущу націю, яка прагне гнобити німців. Він, звісно, відхилив пропозицію Чемберлена спільно закликати всі сторони конфлікту до утримання від застосування сили.

Британець, за його подальшими свідченнями, у ту мить зазнав певного роздратування. Проте він не виявив цього назовні і зі штучним спокоєм відповів:

-- Якщо Ви, фюрере, твердо вирішили вирішити це питання силою, не обговорюючи, навіщо ви мене сюди запросили? Я тільки даремно витратив свій час.

Це посутнє запитання явно збентежило диктатора. У доктора Шмідта склалося враження, що Гітлер на мить завагався, чи варто спускати з ланцюга собак війни, але умлівіч заспокоївся і відповів цілковито опанований:

-- Якщо британський уряд готовий визнати можливість сецесії і зробити відповідну заяву, тоді, ймовірно, є перспектива для подальших переговорів. В іншому випадку, якщо Ви повідомите, що британський уряд категорично проти сецесії, я згоден, що продовжувати нашу розмову не має сенсу.

Британський прем'єр-міністр запевнив, що він особисто не заперечує проти відокремлення Судетської области від Чехословаччини. Але не може остаточно відповісти, не порадившись зі своїми міністрами, лордом Рансіменом і французами. (Про Чехію він навіть не згадав.) Чемберлен запропонував відкласти остаточні домовленості, поки не вдасться домовитися з усіма зазначеними особами. Фюрер погодився на це напрочуд легко. Він великодушно пообіцяв, що утримається від наказу про напад на Чехословаччину, звісно, якщо не станеться нових інцидентів. Кризу вдалося тимчасово відвернути.

Близько восьмої вечора Чемберлен разом із супутниками попрощалися і в супроводі перекладача залишили Берґгоф. Ніч вони провели в місцевому "Ґранд готелі" у Берхтесґадені. Гітлер сподівався, що вони знову завітають до нього наступного дня. Тепер він був у чудовому настрої і прагнув показати англійцям краєвиди Альп. Довідавшись, що вони планують повернутися до Лондона на світанку, він, явно розчарований, сказав: "Ну, гаразд, але коли все закінчиться, ви обов'язково повинні приїхати знову, і я відведу вас до свого чайного будинку на вершині гори". Цей будинок був розкішним подарунком, який партія заздалегідь приготувала йому на 50-річчя, і він дуже хотів його показати.

Проте Чемберленові вже ніколи не судилося повернутися до Берґгофа. Рівно через 24 години після приземлення в Мюнхені "Локхід Електра" із британським прем'єр-міністром на борту вилетів із летовища Обервізенфельд і попрямував до Лондона. Радіомікрофони зафіксували, як він ввічливо сказав фон Ріббентропові на прощання au revoir [бувайте], проте той лише іронічно розсміявся у відповідь.

*

Невіл Чемберлен повертався до рідної Англії з відчуттям виконаного обов'язку. Натовпи німців, які тепло його зустрічали в Мюнхені та інших містах Баварії, не могли не підняти йому настрій. Його самолюбство тішили листи подяки, кошики з квітами та подарунки, що постійно надходили на Давнінґ-стріт, 10 (серед яких був набір вудок і золотий годинник від голландського шанувальника, про що він з радістю розповів своїй сестрі)[7]. Захід, як і сам британський прем'єр, явно прагнув уникнути війни.

Замість цього немає жодних свідчень того, що Чемберлен переймався долею чехів. Навіть якщо у глибині душі він відчував до них певну симпатію, його раціональна частина не дозволяла йому це визнати. Чехи були невеликою нацією, яка, на думку Чемберлена, мала поступитися заради блага могутніших держав. Більшість англійців поділяли цю точку зору. Френк Ештон-Ґвоткін, член місії лорда Рансімена, не стримався від іронічного коментаря щодо ситуації в Чехословаччині та її президента, якого він жартома назвав "Едді" чи "Квасолею". Цього разу він створив пародію на пісеньку Омара з "Аліси в Дивокраї":

(З перепрошеннями перед Льюїсом Керролом)

Коли я мандрував через Берхтесґаден, мені вдалося краєм ока побачити цей чудовий край.

Як Адольф і "Едді" розподіляли торт.

Адольф поклав собі в тарілку шматок хліба, підливу та м'ясо.

А голодному Едвардові дісталася таріль.

Але згодом, аби трохи притлумити відчуття голоду,

Йому люб'язно дозволили скуштувати зачерствілий шматок швайцарського рулету,

Тоді як Адольф, вимагаючи ще м'яса і ще зелені,

Закінчив трапезу празьким беконом з квасолею.

Це були пророчі слова. Однак ані Ештон-Ґвоткін, ані британський прем'єр-міністр не врахували, що під час їди в Адольфа може зрости апетит, і після вживання празької квасолі фюрерові захочеться скуштувати наступні страви. Тимчасом у своєму найближчому оточенні диктатор нахвалявся, як скрутив Чемберлена в баранячий ріг, і снував плани нових завоювань. Він не приховував, що все ще мріє про велику війну.

Фотографія: "Місцева спадщина" Пйотр М. Маєвський

Пйотр М. Маєвський (народився в 1972 році) — польський історик, спеціаліст із новітньої історії, доктор габілітований та професор Варшавського університету. В період з 2009 по 2017 рік обіймав посаду заступника директора Музею Другої світової війни у Гданську, де здійснював нагляд за створенням основної експозиції. Від 2008 до 2011 року був радником прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска.