Вілла натхнення: чому варто завітати до музею Марка Черемшини в Снятині.

Літературно-меморіальний музей Марка Черемшини, розташований у Снятині, співробітники охрестили "віллою натхнення". Саме в цій старовинній будівлі проживав і творив видатний автор. Після його смерті, його дружина Наталія Семанюк заснувала музей на його честь, зберігши пам'ять про його творчість.

Він працює і до сьогодні, об'єднуючи навколо себе митців і любителів літератури, пише Репортер.

Марко Черемшина (справжнє ім'я - Іван Семанюк) народився у 1874 році в селі Кобаки Косівського повіту. Навчався в Коломийській гімназії, потім - у Відні, де здобув диплом адвоката. Далі провадив адвокатську практику в Делятині та Снятині. В останньому прожив більшу частину свого життя, помер у 1927 році, тут і похований. Є автором трьох збірок новел.

Музей Марка Черемшини знаходиться за адресою вулиця Шевченка, 101, у самому серці Снятина. Ця історична вілла, ймовірно, з XVIII століття, колись слугувала домом для письменника та його дружини.

Марко Черемшина переїхав до Снятина у 1912 році, орендував цю віллу у Соломона Маркуссона, спочатку лише її половину, - розповідає старша наукова співробітниця музею Іванна Стеф'юк, - а відтак він розжився і викупив цілий будинок, половину здавав в оренду.

Музей у віллі розпочав свою роботу 17 липня 1949 року. Першою керівницею стала Наталія Семанюк.

Нещодавно племінниця Надія Самуляк поділилася з нами останнім щоденником Наталії Семанюк, який вона вела під час свого лікування в лікарні в Івано-Франківську, - зазначила Іванна Стеф'юк. - У декількох місцях, написаних важким для читання почерком, Наталія неодноразово згадує про те, що за указом міністерства культури УРСР було відкрито музей Марка Черемшини. Без сумніву, це стало важливою частиною її життя, адже перед смертю вона кілька разів згадувала цей момент.

У музеї збереглося чимало елементів, які залишилися незмінними з тих пір, як ним опікувалася Наталія Семанюк. Серед них — робочий кабінет Марка Черемшини, салон з фортепіано, на якому натхненно виконувала свої композиції Наталія, а також картини, що прикрашали стіни ще в часи, коли тут мешкало відоме подружжя.

Ознайомтесь: Снятин – справжній рай для любителів смачної їжі. Які секрети ховає це затишне містечко? (ФОТО)

Після смерті Наталії Семанюк директоркою музею багато років була краєзнавиця та культурна діячка Руслана Кірєєва. Зараз музей очолює її син Петро Кірєєв.

Згідно з розповіддю Іванни Стеф'юк, Марко Черемшина і Наталія Семанюк становили яскраву і емоційну пару. Незважаючи на те, що чоловік був старший на 17 років, їхній союз виявився вкрай стійким.

Ознайомтеся: Від складових до весільних обрядів. Чому Коломия представляє свої традиції для Національного реєстру та чим вони відрізняються.

На момент знайомства він був її улюбленим письменником, а вона - його жінкою мрії. І вони обоє боялися заговорити одне до одного, - розповідає Іванна Стеф'юк. - Він розумів, що вона така активна, весела дама, боявся, що вона його висміє. Але дуже скоро їхні стосунки зав'язалися. Спочатку він опікувався її молодшими братами і сестрами, потім зрозумів, що вона талановита піаністка, і пообіцяв, що на медовий місяць вони поїдуть у Відень слухати Штрауса. Так і сталося. Вони обоє були страшенно темпераменті, більш контрастної, характерної пари ще треба пошукати.

Навіть у паспортах подружжя було приклеєне спільне фото — тоді вимоги до цього були набагато лояльнішими. Втрати чоловіка Наталія Семанюк пережила надзвичайно важко. Вийти з депресії їй допомогла Ольга Кобилянська.

В музеї також представлений портрет Наталії Семанюк, створений Ярославом Лукавецьким.

Вона була дуже вродлива жінка, турецької крові. Її прадід називався Мустафа Алі Бай-Мурза, - каже краєзнавиця. - Коли Марко Черемшина сердився на дружину за її вогняну натуру, казав їй - "ти туркиня". А коли подружжя сварилося, вона втікала до мами чи до хрещеного. Часто мирив подружжя Василь Стефаник, який умовляв Наталію повернутися додому.

Наталія Семанюк була не просто жінкою відомого письменника, а й сама по собі непересічною особистістю. Після смерті чоловіка вона керувала Союзом українок, заснувала музичну школу у віллі, де зараз розташований музей. Під час німецької окупації врятувала двох єврейських дітей.

Часто ризикувала життям і у радянські часи.

Довгий час у цьому місці мешкав чоловік, якому виплачували зарплату за нагляд за певними справами, - розповідає Іванна Стеф'юк. - Я абсолютно впевнена, що одним із головних умов відкриття цього музею в часи радянського режиму було те, що він повинен був тут проживати та контролювати ситуацію. Проте вона організовувала літературні вечори з читаннями творів Дмитра Донцова та Володимира Дорошенка. Слідчому вона запевняла, що це всього лише кулінарні зустрічі. Радянські спецслужби не раз проводили обшуки в цьому закладі. Вона лише усміхалася, готувала чай і намагалася створити видимість спокою.

У музеї, крім речей, пов'язаних з Марком Черемшиною, можна дізнатися більше про культуру Покуття, Гуцульщини та Буковини. Адже, хоч Снятин і належить до покутського регіону, у творах Марка Черемшини яскраво висвітлені гуцульські традиції.

Досліджуйте: Ночівля на валилі, гуцульське джакузі та ліжники за три години. Яворів активно приваблює туристів!

Марко Черемшина входить до складу "покутської трійці" разом із Василем Стефаником та Лесем Мартовичем, проте сам ідентифікує себе як "гуцул з Буковини", як зазначає Іванна Стеф'юк. Його рідне село Кобаки розташоване на перетині трьох культур: Гуцульщини, Покуття та Буковини. Місцеві жителі описують себе просто як "горєни". Варто зазначити, що сцена ігор біля померлого, яка фігурує в "Тінях забутих предків" Михайла Коцюбинського, відома всім, але саме Черемшина першим порушив цю тему. Його погляд на цю складну проблему відрізняється від погляду Коцюбинського: носій традиції Черемшина стверджував, що ніколи не збирав матеріал, адже сам був його частиною, тоді як Коцюбинський, після візиту до Гуцульщини, відчував настільки сильне перенасичення інформацією, що не міг знайти собі місця.

Однією з цілей музею є популяризація місцевого діалекту, адже він - важлива складова української мови. Тут, зокрема, влаштовують презентації сучасних авторів, які пишуть гуцульським діалектом. Це, наприклад, Василь Шкурган, Уляна Маляр, Богдан Гасюк.

На жаль, досі існує думка, що діалект є чимось застарілим, що потребує усунення з мови. Але я не можу уявити, як можна сприймати твори Черемшини чи Стефаника, перекладені на стандартну літературну мову, без втрати їх унікального колориту. Усі наріччя, говори та діалекти — це життєво важливі елементи, які також потребують розвитку, — зазначає Іванна Стеф'юк. — Марко Черемшина колись турбувався про те, як його діалект буде сприйнято. Одним з його видавців був харківський діяч Микола Зеров. Спочатку Черемшині пропонували адаптувати його твори до літературної української, але, на щастя, цього не сталося.

В одній з зал музею розташовані експозиції, що змінюються. Тут регулярно проводяться виставки різних художників, чиї роботи так чи інакше резонирують з тематикою закладу. Окрім того, реалізується проєкт "Весільний вінок", в рамках якого відновлюються традиційні вінки, характерні для сіл Снятинщини. Кожен з таких вінків є сплавом християнських та язичницьких вірувань, що переплітаються в українських весільних звичаях. У планах на майбутнє – організація етнодефіле, однак наразі ці плани зазнали змін через війну.

У наступному приміщенні представлені документи, книги та портрети, що відображають життя Марка Черемшини. Продовжуючи, ви знайдете експозицію, що включає видання його творів, а також картину, яка зображує прощання з цим видатним письменником, що справило значний резонанс у Снятині того часу.

Екскурсії на гуцульському діалекті проводили на цьому судні, навчені Наталією Семанюк. Всередині розташовувалася гуцульська бібліотека, - розповідає Іванна Стеф'юк. - Цей теплоход мав вихід у Чорне море, пропрацював 30 років, після чого змінив курс на річковий, а згодом пішов на спочинок.

У музеї зустрічають різноманітних гостей: учнів, студентів, науковців та всіх, хто проявляє цікавість до творчості Марка Черемшини та культурних традицій Снятинщини. Серед відвідувачів також є іноземці, які прагнуть дослідити своє родове дерево. Співробітники музею завжди готові надати допомогу, адже тут зберігаються дослідження покутської діаспори, розпочаті ще Наталією Семанюк та Русланою Кірєєвою.

Кожному гостю гарантовано: неможливо залишитися байдужим до Снятина, відвідавши це місце хоча б раз.

Марко Черемшина був бургомістром у Снятині. Тут він провів найщасливіші роки свого життя, - розповідає Іванна Стеф'юк. - З іншого боку, він був тут екзотичним фруктом: насадив смереки біля своєї вілли, які ростуть тут і досі, носив букети живиці, щоб хата пахла смереками. Для нього і рідні Кобаки, і Коломия, Делятин, Снятин, Відень, Чернівці були однаково важливими. Про це ми й розповідаємо у нашій експозиції.